Найдавніші поселення первісної людини в межах України

  Історія людства починається тоді, коли високо розвинуті двоногі примати навчилися виготовляти і застосовувати знаряддя праці і тим самим почали відокремлюватися від тваринного світу.

  Первісні люди були подібними до сучасних людей. Вони почали ходити прямо, що сприяло розвитку рук, адже визволяло їх для трудової діяльності, зокрема для добування засобів існування та виготовлення й застосування знарядь праці. А це змушувало первісних людей мислити, спілкуватись за допомогою звукової мови, а також гуртуватися в колективи.

  Залежно від матеріалу, з якого переважно виготовляється знаряддя праці, найдавнішу історію України вчені умовно поділяють на 6 періодів, тобто віків : давній кам’яний вік (палеоліт), середній кам’яний вік (мезоліт), новий кам’яний вік (неоліт), мідно-кам’яний вік (енеоліт), бронзовий вік та останній, залізний вік. На теренах України вченими виявлено і досліджено 25 археологічних культур : від другої половини VI тисячоліття до н. е. до V століття н. е. А також відкрито величезну кількість пам’яток історії первісного суспільства.

  Первісна людина на території України з’явилась майже 1 мільйон років тому, в період раннього палеоліту. Україна, як і вся Європа не була територією, де відбувалось олюднення високорозвинутої мавпи. Археологи вважають, що архантропи, тобто найдавніші люди, прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Але слід зауважити, що ця міграція не була таким простим та миттєвим процесом – вона тривала хвилеподібно протягом багатьох тисячоліть. Залишки найдавніших на території України первісних людей були знайдені на одній з гір, над річкою Тисою біля села Королеве Виноградівського району на Закарпатті. Вісім культурних шарів засвідчують їх життя та діяльність в період від 1 млн. до 35 тис. рр.. до н. е. Знахідки в Королевому – найдавніші свідчення про життя та побут первісних людей не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Інші стоянки первісних людей були знайдені також в місті Амвросіївка – Донбас та в селі Лука-Врублівецька на Хмельниччині. Всього на території України відкрито понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

  Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Така форма соціальної організації була найпершою і формувалась на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей періоду раннього палеоліту було присвоюючим , адже базувалось на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

  У цей період основним знаряддям праці стало ручне рубило, що виготовлялось шляхом оббивання кам’яної заготівки з двох боків. Рубило мало довгасту та плечасту форму завдовжки 20-25 см і вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. 

Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам’яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

  Період середнього палеоліту характеризувався значними змінами клімату. Він став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз більше похолодання. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовано проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми. Зміни в природі змусили первісну людину пристосуватися до нових умов існування. Поява нових видів тварин та збідніння флори призвело до переходу первісних людей із збиральництва на полювання. Паралельно у цей час також поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їх форма та призначення. Ручне рубило удосконалюється, з’являються кам’яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів, набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин. Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного чи розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу приходить неандерталець. Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом та нависаючим надбрів’ям. Неандерталець як більш розвинений тип людини попри складні умови існування, помітно розширив територію проживання. Знайдені археологами на території України 200 стоянок – переконливе тому підтвердження. Наприклад, Холодний Грот та Кіїк-Коба в Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі.

  Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкури тварин, заселяти печери , будувати штучні наземні житла. Також доля змусила первісну людину не тільки використовувати, а й навчитися добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

У людини середнього палеоліту почали закладатися першооснови духовного світу. Поховання ж в печерах свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань. Про перші ж кроки образотворчого мистецтва говорять малюнки у вигляді тварин та людей на кістках…

Період пізнього палеоліту характеризується відходом льодовика. Еволюція людини призводить до винайдення нових знарядь праці з кісток та ріг тварин. Та головною подією цього періоду стало фізичного та розумового формування сучасного людського типу – homo sapiens. Цю людину називають кроманьйонцем за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон у Франції.

   Ці люди перейшли на осілий спосіб життя та почали будувати собі житла , які у своїй сукупності утворювали первісне поселення – стоянку. Таких стоянок нараховується більше 800 – Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині.

Пізній палеоліт також характеризується приходом родової общини на зміну первісного стада. Рід був основою основ родової організації та представляв об’єднання кровних родичів за материною лінією. Отже, бачимо, що розпочинається період матріархату : головну роль в житті відіграє жінка.

  Ще однією особливістю цього періоду є удосконалення мови та релігії. Що ж, не тільки людській сутності притаманне прагнення еволюції…

На зміну палеоліту приходить мезоліт. Він приносить для людей часткове потепління, адже льодовик відступає. Зміни кліматичних умов призводять до змін рослинного та тваринного світу. Цілком зрозуміло, що такі зміни пішли первісним людям на краще – вони знову можуть займатись збиральництвом та рибальством. Та залишається фігурувати все ж таки полювання, для більшої результативності якого людина винаходить лук та стріли.

   Неоліт асоціюється в історії з так званою «неолітичною революцією», що переводить первісних людей на новий, відтворюваний тип господарства. З’являються землеробство та скотарство, прядіння і ткацтво, а також люди вже вміють виготовляти глиняний посуд. Ще однією особливістю періоду є формування та розвиток сусідських общин, внаслідок чого виникають племена – об’єднання декількох родів. А племена в свою чергу формують союзи племен.

Енеоліт, як правило, пов’язується із трипільською культурою. Людина вчиться обробляти мідь, яка починає широко використовуватись і в результаті витісняє камінь. З неї виготовляють зброю, предмети побуту, знаряддя праці. Саме цьому енеоліт ще називають міднокам’яним періодом.

  Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура. Називається вона так, бо вперше була знайдена і досліджена в селі Трипілля на Київщині відомим українським археологом та істориком Вікентієм Хвойко. Ця культура займала велику територію – межиріччя Дніпра та Дністра. Основними заняттями трипільців було землеробство. Землю вони обробляли орним способом, тобто за допомогою плуга. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, яке потім збирали дерев’яними серпами з крем’яними лезами. А урожай розмелювали кам’яними зернотерками. Ця культура дуже багата на глиняний посуд, який трипільці виліплювали, обпалювали в печах та орнаментували. Також трипільці удосконалили житло – воно було як одноповерхове, так і могло мати два поверхи, а також складалось із двох приміщень – житлового та господарського. Трипільське житло мало солом’яну стріху, двері, вікна, димар, піч-підлогу, що була глиняною та вистеленою очеретом.

   Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилась суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву воно отримало від штучного металу – бронзи – сплаву міді та олова. Вона починає широко використовуватись, починають вироблятись знаряддя праці, з’являється бронзоливарне ремесло.

Щодо суспільного життя, тут також відбулось декілька кардинальних змін. Утворились великі союзи племен, посилилось майнове розшарування. Нарешті завершився перший великий суспільний поділ праці – виділення скотарських племен з-поміж інших. Ще важливим процесом бронзового віку є перехід від матріархату до патріархату. З’являється приватна власність, активізуються торгівельні відносини. Частими у цей період стають війни, які ведуться з метою пограбування. Кровної помсти, а також для розширення своєї території. Часті війни призводять до виникнення такого явища, як рабство, а також до формування основ перших державних утворень.

Виникнення скотарства та землеробства на території України

   Зовсім інакше пішло життя тих племен, які ще кам'яному віці, використовуючи природні умови, що оточували їхні сприятливі, перейшли від збирання до землеробства й від полювання на диких звірів до скотарства. Нові форми господарства незабаром у корені змінили умови існування цих племен і далеко просунули їх уперед у порівнянні з мисливцями, збирачами й рибалками.

  Ці племена, що усе ще не знали металу, попрежнему обмежені у своїй техніці мезолітичними й неолітичними прийманнями обробки каменю й кістки, що іноді навіть не вміли виробляти глиняні горщики, звичайно, випробовували жорстокі наслідки капризів природи. Але принципово важливе значення для їхнього життя мала та обставина, що вони вже могли дивитися вперед, думати про майбутнє й заздалегідь забезпечувати собі джерела існування, самі робити для себе їжу.

  Це був новий найважливіший крок людини в шляху від безсилля в боротьбі із природою до влади над її силами. Він спричинив потім безліч інших прогресивних змін, викликав глибокі зміни в способі життя людину, у його світогляді й психіці, у розвитку суспільних відносин.

  Боротьба перших хліборобів із природою була нелегкою. Щоб переконатися у цьому, досить глянути на ті грубі знаряддя, які знайдені в найдавніших землеробських поселеннях. Ці знаряддя дають уявлення про те, скільки фізичних зусиль, скільки виснажливої праці треба було  для того, щоб скопати землю простими дерев'яними ціпками або важкими мотиками, щоб зрізати тверді стебла злаків — колосся за колоссям, пучок за пучком — серпами із кремінними лезами, щоб, нарешті, розтерти зерна на кам'яній плиті — зернотерці. Але вся ця важка праця відшкодовувалася його результатами, що давали деяку впевненість у завтрашньому дні. Область трудової діяльності людину незрівнянно розширилася, а самий характер її якісно змінився.

  Величезним досягненням людства в період первісно-общинного ладу було освоєння майже всіх відомих у цей час землеробських культур і одомашнювання найважливіших видів тварин.

  Першим з диких тварин, одомашнених людиною, як уже згадувалося раніше, був собака; одомашнювання її відбулося, очевидно,, ще в період верхнього палеоліту й пов'язане з розвитком мисливського господарства. З виникненням землеробського господарства перші хлібороби одомашнили вівцю, свиню, козу, корову, а пізніше, уже в століття металу, -кінь і верблюда.

  Найдавніші сліди розведення домашньої худоби можуть бути встановлені лише на превелику силу й дуже умовно. Найважливішим джерелом для дослідження питання є кісткові останки, але повинне було пройти дуже багато часу для того, щоб у результаті зміни умов існування скільки-небудь помітно змінилася будова кістяка одомашнених тварин на відміну від диких. Все-таки можна вважати доведеним, що корови, вівці, кози й свині розводилися в неолітичному Єгипті (VI-V тисячоріччя до н.е.), Передньої й Середньої Азії, а також в Індії (V-IV тисячоріччя до н.е.), у Китаї, а також у Європі (III тисячоріччя до н.е.). Значно пізніше був одомашнений північний олень на Саяно-Алтайськім нагір'ї (близько початку нашої ери), а також лама (гуанако) у Центральній Америці, де крім цієї тварину й собаки, що з'явився тут разом з першими переселенцями з Азії, не було інших тварин, придатних для одомашнювання. Поряд з одомашненими тваринами деяку роль у господарстві й життя продовжували й надалі відіграти приручені тварини (наприклад, слони).

  Перші хлібороби Азії, Європи й Африки спочатку використовували м'ясо, шкіри й вовна свійських тварина, а потім і їхнє молоко. Пізніше свійські тварина стали використовуватися для в'ючного й гужового транспорту,.а також як тяглова сила в плужнім землеробстві. Розвиток скотарства,, таким чином, у свою чергу сприяло прогресу в землеробстві.

  Введення землеробства й скотарства сприяло росту населення; людина могла тепер розширювати джерела існування, усе більш ефективно використовуючи освоєні землі й освоювати все нові й нові її простори.

Етнічна географія середньовіччя

Етнічна карта Західної Європи в період середньовіччя

Протягом середньовіччя Західна Європа відчувала вплив самих різних етнічних груп. Найбільшою складністю складу європейського населення відрізнявся у період Великого переселення народів. В цей час (і пізніше) на території Західної Європи жили представники найрізноманітніших народів, справжній конгломерат етнічних угруповань:

• тюрки (гуни, авари),
• угри (угорці),
• семіти (араби),
• слов'яни і
• германці.

Напрямки та методи етногеографічного дослідження міського населення

Упродовж останніх 100–150 років на Землі різко збільшилася кількість міст і чисельність міського населення, підвищилася його частка в усьому населенні планети, посилилася роль міст в усіх сферах життя суспільства. Відобразивши суттєві структурні зміни в економіці та соціальному житті, процес урбанізації, будучи назагал прогресивним явищем, спричинив багато нових проблем, які десятиліттями зберігають актуальність. Тому більшість сучасних суспільних наук, досліджуючи різні аспекти буття людини та суспільства, часто акцентують увагу саме на місті, міських жителях. Серед великої кількості проблем сучасного суспільного життя, що потребують детального вивчення, належне місце має посісти проблема взаємодії та взаємозв’язку міста й етносу.

Впродовж тривалого періоду в Україні було дуже мало наукових праць етноурбаністичного спрямування. Відсутність ґрунтовних досліджень із цієї проблематики зумовлювалася панівною у Радянському Союзі, до складу якого до 1991 р. входила Україна, офіційною марксистсько-ленінською ідеологією. Ця ідеологія визнавала перевагу класових інтересів над національними, що відвертало увагу від дослідження етнічного складу міського населення й загалом від вивчення етнічних проблем. Марксисти вважали також, що міська культура не є невід’ємною частиною національної культури, а навпаки – суперечить їй, нівелюючи національні традиції. Таке висвітлення проблеми відбувалося у процесі пропаганди псевдонаукової концепції “злиття націй у єдиний радянський народ”, яка слугувала прикриттям процесу швидкої русифікації населення різних національностей колишнього СРСР. Натомість у зарубіжних країнах етноурбаністичні дослідження розвивалися в зовсім інших умовах. Наприклад, у США етнічний склад міського населення привернув увагу науковців ще в 30-х роках ХХ ст., оскільки особливістю цієї країни, як й інших країн Америки, є те, що їхнє населення формувалося за рахунок переселенців з багатьох реґіонів світу, тому характеризується значною етнічною строкатістю. В 70–80-х роках ХХ ст. вивчення етнічних груп у містах набуло актуальності й для країн Західної Європи у зв’язку із міґраціями робітників – вихідців із країн Північної Африки, Туреччини, колишньої Югославії та деяких інших реґіонів.

Безперечно, що у місті значною мірою втрачаються традиційні етнічні риси людини. Проте зникають здебільшого етнічні особливості традиційної матеріальної культури (причому далеко не всі), а загалом етнічне в людині залишається, воно лише переходить у її духовне життя, в її психологію. Існують два взаємопов’язані типи етнічної культури: традиційний сільський тип, в основі якого лежать багатовікові зв’язки селянина із землею, виражені в матеріальній культурі, побуті, традиціях, звичаях; і сучасний урбаністичний тип, який ґрунтується не стільки на зовнішніх етнічних атрибутах, скільки на внутрішньому психологічному усвідомленні етнічного коріння, тобто на етнічній самосвідомості.

Ще однією важливою перешкодою, що в радянський період стримувала етнічне вивчення міст, було відведене етногеографії (науковій дисципліні, в межах якої найчастіше вивчають цю проблему) місце серед суспільних наук. У радянській системі суспільних наук етнічна географія розглядалася як етнографічна дисципліна, чи, в кращому випадку, як дисципліна, яка перебуває на стику етнографії та географії . В. Старовойтова навіть запропонувала виділити окрему субдисципліну – “урбаноетнографію”, яка б вивчала різні етноси у містах . Очевидно, що лише етнографічний підхід до вивчення як проблеми просторового розміщення етносів загалом, так і етнічних відносин у містах, зокрема, хоч і є необхідним, але не найважливішим. Швидкий розвиток етногеографії у постсовєтський період одразу ж виявив помилковість віднесення етногеографії до етнографічних наук і засвідчив, що за предметом дослідження та методами дослідження, етногеографія виступає як географічна наука . Зрозуміло, що етнічним вивченням населення міст повинні займатися представники різних наук (етнографії, демографії, історії, соціології), але комплексне дослідження усіх аспектів цієї проблематики неможливе без геопросторового її бачення, тобто без географічного підходу, який дає змогу пов’язати дані різних суспільних наук і дослідити проблему як у локальному та загальнодержавному, так і в глобальному контекстах.

Відповідно до висловлених вище міркувань, метою цієї статті є дослідження наукової сутності проблеми географічного дослідження етнічного складу міського населення (етногеографічного дослідження міського населення). Конкретні завдання статті полягають в тому, щоб розкрити актуальність проблеми, проаналізувати взаємозв’язок між містом та етносом, охарактеризувати головні напрямки етногеографічного дослідження міського населення, дослідити питання методики та методології таких досліджень.