Виникнення скотарства та землеробства на території України

   Зовсім інакше пішло життя тих племен, які ще кам'яному віці, використовуючи природні умови, що оточували їхні сприятливі, перейшли від збирання до землеробства й від полювання на диких звірів до скотарства. Нові форми господарства незабаром у корені змінили умови існування цих племен і далеко просунули їх уперед у порівнянні з мисливцями, збирачами й рибалками.

  Ці племена, що усе ще не знали металу, попрежнему обмежені у своїй техніці мезолітичними й неолітичними прийманнями обробки каменю й кістки, що іноді навіть не вміли виробляти глиняні горщики, звичайно, випробовували жорстокі наслідки капризів природи. Але принципово важливе значення для їхнього життя мала та обставина, що вони вже могли дивитися вперед, думати про майбутнє й заздалегідь забезпечувати собі джерела існування, самі робити для себе їжу.

  Це був новий найважливіший крок людини в шляху від безсилля в боротьбі із природою до влади над її силами. Він спричинив потім безліч інших прогресивних змін, викликав глибокі зміни в способі життя людину, у його світогляді й психіці, у розвитку суспільних відносин.

  Боротьба перших хліборобів із природою була нелегкою. Щоб переконатися у цьому, досить глянути на ті грубі знаряддя, які знайдені в найдавніших землеробських поселеннях. Ці знаряддя дають уявлення про те, скільки фізичних зусиль, скільки виснажливої праці треба було  для того, щоб скопати землю простими дерев'яними ціпками або важкими мотиками, щоб зрізати тверді стебла злаків — колосся за колоссям, пучок за пучком — серпами із кремінними лезами, щоб, нарешті, розтерти зерна на кам'яній плиті — зернотерці. Але вся ця важка праця відшкодовувалася його результатами, що давали деяку впевненість у завтрашньому дні. Область трудової діяльності людину незрівнянно розширилася, а самий характер її якісно змінився.

  Величезним досягненням людства в період первісно-общинного ладу було освоєння майже всіх відомих у цей час землеробських культур і одомашнювання найважливіших видів тварин.

  Першим з диких тварин, одомашнених людиною, як уже згадувалося раніше, був собака; одомашнювання її відбулося, очевидно,, ще в період верхнього палеоліту й пов'язане з розвитком мисливського господарства. З виникненням землеробського господарства перші хлібороби одомашнили вівцю, свиню, козу, корову, а пізніше, уже в століття металу, -кінь і верблюда.

  Найдавніші сліди розведення домашньої худоби можуть бути встановлені лише на превелику силу й дуже умовно. Найважливішим джерелом для дослідження питання є кісткові останки, але повинне було пройти дуже багато часу для того, щоб у результаті зміни умов існування скільки-небудь помітно змінилася будова кістяка одомашнених тварин на відміну від диких. Все-таки можна вважати доведеним, що корови, вівці, кози й свині розводилися в неолітичному Єгипті (VI-V тисячоріччя до н.е.), Передньої й Середньої Азії, а також в Індії (V-IV тисячоріччя до н.е.), у Китаї, а також у Європі (III тисячоріччя до н.е.). Значно пізніше був одомашнений північний олень на Саяно-Алтайськім нагір'ї (близько початку нашої ери), а також лама (гуанако) у Центральній Америці, де крім цієї тварину й собаки, що з'явився тут разом з першими переселенцями з Азії, не було інших тварин, придатних для одомашнювання. Поряд з одомашненими тваринами деяку роль у господарстві й життя продовжували й надалі відіграти приручені тварини (наприклад, слони).

  Перші хлібороби Азії, Європи й Африки спочатку використовували м'ясо, шкіри й вовна свійських тварина, а потім і їхнє молоко. Пізніше свійські тварина стали використовуватися для в'ючного й гужового транспорту,.а також як тяглова сила в плужнім землеробстві. Розвиток скотарства,, таким чином, у свою чергу сприяло прогресу в землеробстві.

  Введення землеробства й скотарства сприяло росту населення; людина могла тепер розширювати джерела існування, усе більш ефективно використовуючи освоєні землі й освоювати все нові й нові її простори.